Реформи замість популізму: яка економіка поверне мільйони українців додому

Україна на перехресті: допомога як міст, а не модель

На 36-му році незалежності Україна опинилася перед критичним вибором. Зростання валового внутрішнього продукту саме по собі більше не гарантує ні повернення мільйонів громадян з-за кордону, ні стійкого повоєнного відновлення. Проблема полягає не в обсязі економічного зростання, а в його структурі та якості.

На цей час оборонно-промисловий комплекс залишається головним драйвером економічного розвитку. Водночас цивільний сектор дедалі сильніше страждає: значна частина господарства стискається, попит на товари споживання впадає, постраждалі бізнес-активи й логістичні мережі. Розрив у темпах розвитку різних галузей углиблюється, створюючи ризик виснаження довгострокового потенціалу.

Значну частину виробничого зростання й досі фінансують зовнішні партнери. Однак ця допомога не вічна й залежить від політичної волі міжнародної спільноти. Стратегічне завдання полягає в тому, щоб за період підтримки побудувати модель, здатну функціонувати автономно.

Які зарплати та доходи потрібні для повернення людей

Дослідження показують парадоксальну закономірність: люди з вищим матеріальним добробутом до виїзду демонструють більшу готовність повернутися в Україну. Водночас нинішній комфорт за кордоном прямо корелює з нижчими намірами щодо повоєнного повернення.

Економічна мотивація – не єдиний, а часто й не головний чинник. Психологічні бар'єри можуть переважати матеріальні розрахунки. Багато українців за кордоном працюють не за своєю кваліфікацією, що призводить до втрати соціального статусу й професійної ідентичності. Вища закордонна зарплата не компенсує цю психологічну травму.

Науковці раніше орієнтувалися на поріг у 70% від закордонної заробітної плати як достатній стимул для утримання населення. Однак в умовах повоєнного відновлення логіка змінилася. Для стимулювання активного повернення потрібні доходи на рівні 80–90% від европейських, що вимагає кардинально вищої продуктивності праці.

«Гроші – не єдиний чинник. Люди повертаються, коли бачать перспективу відновити свій попередній статус, мають безпеку й можливість працювати за фахом»

Дослідження також указує на ключову роль безпеки. Близько 80% тих, хто планує повернення, готові це зробити лише після сталого завершення військового конфлікту. Отже, економічні стимули повинні супроводжуватися гарантіями персональної безпеки й відновленням соціальної інфраструктури.

Промисловість проти сервісів: яку модель обирати

Навколо вибору економічної моделі розгорається гостра дискусія між двома школами думки.

Прихильники індустріалізації наголошують на необхідності нарощування переробної промисловості до 20% обсягу ВВП. Уже за 11 місяців 2025 року цей сектор забезпечив майже 18% податкових надходжень до зведеного бюджету – більше ніж будь-яка інша галузь. Програма спрямована на локалізацію виробництва та скорочення залежності від імпорту.

Інші економісти вважають фокусування на промисловості стратегічною помилкою. Вони послуговуються прикладом Аргентини, яка століття тому поклала ставку на ту саму модель й опустилася зі статусу однієї з найбагатших держав світу до країни середнього рівня доходу. Світова економіка вже давно увійшла в постіндустріальну добу, де креативні індустрії, цифрові послуги та науково-технічні розробки стають головними генераторами доданої вартості.

Оптимальне рішення лежить посередині: потрібна комбінація стратегічної промисловості та розвитку сучасних сервісів, разом із підвищенням якості освіти й створенням інноваційних екосистем. Ключ до успіху – не вибір між заводами й технологіями, а їхня глибока інтеграція.

Дефіцит кадрів: стратегії подолання

Демографічні виклики стають структурним обмеженням для розвитку. Приблизно 5 млн українців вимушено залишилися за кордоном. Навіть за оптимістичного сценарію, коли повернеться 50–60% цієї групи, решта дефіциту залишатиметься невирішеною проблемою.

Критично гострий дефіцит спостерігається серед кваліфікованих робітників – водіїв, швачок, електромонтерів, зварників. Втім, більшість повернених мігрантів мають вищу освіту й не можуть заповнити цей розрив у робітничих професіях.

Виходи з цієї ситуації:

• Роботизація й автоматизація виробничих процесів, включаючи технології, апробовані на фронті, які можна адаптувати для цивільної економіки
• Залучення до ринку праці старших працівників, які зберігають достатню працездатність і мають цінну професійну експертизу
• Контрольований імпорт робочої сили – але не більше 10% від населення, щоб уникнути проблем із інтеграцією
• Масштабна перекваліфікація за допомогою сучасних програм професійного навчання

Часовий фактор играє вирішальну роль. Дослідження показують, що після п'яти років за кордоном ймовірність повернення мігранта різко падає. Отже, вікно можливості для повернення має дуже обмежені рамки.

Military-Tech як новий локомотив економіки

Оборонна промисловість вже демонструє вражаючі темпи зростання. За три роки потужність сектора збільшилася з 1 млрд доларів на рік до 35 млрд, а прогноз на 2026 рік сягає 50–55 млрд доларів. Україна виробляє 4–5 млн дронів щорічно й має унікальні конкурентні переваги:

• Бойове тестування в реальних умовах
• Стислий цикл розробки (тижні замість років, як на Заході)
• Прямий зворотний зв'язок між фронтом і виробниками

Однак сектор наближається до дефіциту попиту для своїх виробничих потужностей. Внутрішній бюджет покриває лише третину виробничої можливості. У деяких категоріях надлишок потужностей досягає 50%.

Розблокування контрольованого експорту став питанням виживання галузі. Угоди з Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ, Нідерландами й іншими країнами уже дають перші результати. У липні 2026 року США та Україна підписали двосторонню заяву про намір розширити співпрацю у сфері дронів.

Для переходу на новий рівень потрібен розвиток продукції з високою доданою вартістю: штучний інтелект у рої дронів, морські системи, радіоелектронна боротьба, технології подвійного призначення (Dual-Use) для цивільного ринку.

«Це не тимчасовий воєнний бум, а народження нової індустрії з конкурентними перевагами, яких немає в жодній іншій країні»

Інституційні реформи як фундамент приватних інвестицій

Зовнішня допомога необхідна сьогодні, але не може бути основою довгострокового розвитку. Ключове питання: наскільки швидко Україна встигне з часу, коли триватиме міжнародна підтримка, збудувати архітектуру, здатну працювати самостійно.

Ось критичні інституційні умови для залучення приватного капіталу:

1. Дійсне верховенство права й захист прав власності від свавілля влади
2. Прозорість й боротьба з корупцією у органах влади й судовій системі
3. Податкова система, яка заохочує громадян утримувати капітал в Україні, а не виводити його
4. Рівні правила гри для бізнесу замість точкових субсидій окремим галузям
5. Якість державного управління й ефективність регуляцій

Допомога має прояснити шлях для приватних інвестицій, а не замінити їх. Усі експерти одностайні в тому, що без цих реформ навіть найбільші обсяги грантів і кредитів не забезпечать сталого зростання.

Два сценарії майбутнього України: інерція або ривок

Розрізнені тренди – зростання ОПК й слабкість цивільного сектору, ставка на заводи проти сервісів, дефіцит людей проти роботизації – ведуть до двох принципово різних траєкторій розвитку.

Сценарій А – інерційна пастка

У цьому варіанті країна зберігає сировинну модель з точковими пільгами замість системних реформ. Трансформація гальмується через політичний опір змінам. У результаті:

• ВВП зростає лише на ~2% щорічно
• Зарплати застигають у діапазоні 500–700 доларів на місяць
• З-за кордону повертається менш ніж чверть біженців
• Соціальні фонди входять у критичний стан через демографічне скорочення

Сценарій Б – високотехнологічний ривок

Цей варіант передбачає смілі структурні реформи й привабливе середовище для інвестування:

• Захист прав власності та верховенство права
• Податок на виведений капітал, що спонукає утримувати інвестиції в Україні
• Відкритий контрольований експорт оборонної продукції
• Масштабне залучення прямих іноземних інвестицій

У цьому сценарії ВВП зростає на 5–6% щорічно й більше, зарплати сягають 1300–1500 доларів на місяць, повертається понад половина громадян, а роботизація компенсує кадровий дефіцит.

Чому реформи мають критичне значення

Головна помилка, здатна законсервувати сценарій А – політичний популізм й втома від структурних реформ. Тиск на влад «пом'якшити» змовички для підвищення схвальності в суспільстві часто призводить до сповільнення або зупинки ключових перетворень.

Однак саме ці реформи – захист прав власності, боротьба з корупцією, розвиток освіти й науки, розбудова інновац процесів – визначають, чи прийде на зміну державній допомозі приватний капітал.

Залучення інвестицій – це не благодійність, а ділова розрахунок. Інвестор приходить туди, де його гроші безпечні, де прибутки не забиратимуться через людей при владі, де контракти виконуються, а не розривчаються через суди за політичним замовленням.

Висновок: час для рішень

На 36-му році незалежності суверенітет вже не можна вимірювати лише територіальними чи політичними мірками. Економічна самостійність – це теж аспект суверенітету. Країна, яка не здатна утримувати своїх людей й залучати інвестиції, поступово втрачає контроль над своїм майбутнім.

Вікно можливостей для трансформації має обмежені рамки. Міжнародна допомога не триватиме вічно, мігранти, які залишились за кордоном, із кожним роком менш ймовірно повернуться, а конкурентне середовище глобальної економіки прискорюється.

Вибір очевидний, але рішуче дія потрібна вже сьогодні, у 2026 році. Країна має либо вийти на курс структурних реформ, вищих доходів і технологічної модернізації, либо повільно занепадати у демографічній й економічній спіралі.