Ця історія почалася з загибелі підлітка - правителя Стародавнього Єгипту. Його ім'я могло назавжди канути в Лету, якби не низка загадкових смертей, дивним чином пов'язана з ним. Тутанхамон зовсім не був видатним царем, але події, які відбулися 3000 років тому, зробили його найвідомішим з коли-небудь живших фараонів.
Життя і смерть Фараона
Правління Тутанхамона доводиться на період Нового царства - розквіту староєгипетської держави. Він став останнім представником XVIII династії, але керував країною недовго - приблизно, з 1332 по 1323 рр. до н.е. Помер фараон у віці 19 або 18 років, і був похований в Долині Царів.
Вважається, що Тутанхамон був сином Ехнатона, знаменитого фараона-реформатора. Єгипетський трон дістався Тутанхамону, коли йому виповнилося дев'ять років. Як наслідок, в період його правління долею країни розпоряджався не стільки сам правитель, скільки колишні соратники Ехнатона.
Попередній фараон був автором релігійної реформи, що потрясла підвалини стародавнього суспільства - заміни язичництва монотеїстичної релігією, поклонінням єдиному богу Сонця - Атону, а потім і самого фараона. Тутанхамон же вирішив повернутися до старих богів. Ім'я Ехнатона піддали анафемі, а його колишня столиця Ахетатон була повністю зруйнована.
До сих пір не вщухають суперечки про причини смерті Тутанхамона. Дані археологічних досліджень показують, що він був худим і хворобливим хлопцем. Так, пропорції його тіла далекі від досконалості: зокрема, у нього були дуже довгі руки. Саме тому одна з найпопулярніших версій смерті фараона - передбачуване важке захворювання. Деякі дослідники, втім, категорично не згодні з такими висновками, наполягаючи на тому, що правитель Єгипту був повністю здоровою людиною. Згідно з даними деяких останніх досліджень, фараон помер під колесами воза - на лівому боці його тіла залишився слід колеса. Як би там не було, одне можна сказати з повною упевненістю: фараон помер в ранній молодості і був похований за всіма традиціями.
Дивовижна знахідка Говарда Картера
Авторами знахідки, що сколихнула весь науковий світ, стали археолог Говард Картер і його колега лорд Карнарвон. Останній не був професійним археологом, але взяв на себе значну частину фінансування розкопок, що почалися в 1914 році. У ті роки сучасних археологічних пристосувань ще не існувало, тому вченим доводилося працювати в дуже непростих умовах - довго і часто безрезультатно. До 1922 року лорд і зовсім розчарувався в своїх дослідженнях, тому припинив і виділення коштів.
У той час Картер проводив розкопки в Долині Царів і 4 листопада абсолютно випадково виявив вхід в нову гробницю. На запечатаних дверях стояв знак королівської крові - символ поховання єгипетської знаті. Про свою знахідку археолог негайно повідомив лорда Карнарвона, який в той час знаходився в Англії.
Тут треба зупинитися і сказати, що ще до розтину гробниці з Картером стався на перший погляд нічим не примітний випадок. Справа в тому, що при розкопках Картера супроводжував вихованець - маленька канарка. І ось одного разу в житло вченого забралася кобра і з'їла пташку. Сам археолог не надав цьому ніякого значення, а ось його прислуга, що складалася з місцевих жителів, сприйняла це знаком наближення лиха. Кобра - один із символів єгипетських фараонів.
Але повернемося до виявленої Картером двері. 24 листопада Карнарвон і Картер вирішили ближче розглянути дивну знахідку. Вони просунули лампу в пророблений отвір і - о, диво! - побачили розкішну усипальницю фараона. На жаль, відразу стало ясно, що археологи були не першими відвідувачами гробниці. Злодії кілька разів навідувалися сюди за скарбами, проте кожного разу з якоїсь невідомої причини вони змушені були тікати. Це здавалося очевидним: всередині все було перевернуто догори дригом, хоча скарби фараона були на місці. Але досліджувати обставини спроб пограбування у археологів вийшло далеко не відразу. Вчені довго чекали дозволу влади на проведення робіт в склепі.
Роботи в ньому почалися 16 лютого 1923 року. Археологи побачили, що склеп складався з чотирьох приміщень, головним з яких була кімната з мумією фараона. У гробниці вчені знайшли численні золоті прикраси, зброю, посуд, статуетки, символи царської влади. Потім серед вмісту гробниці виявляться ще два тіла, що належали мертвонародженим дочкам фараона.
Загадкова смерть
Новина про археологічну сенсацію сколихнула весь науковий світ. Це і зрозуміло, адже мова йшла про одну з найвидатніших знахідок за весь час дослідження Стародавнього Єгипту! Навряд чи Говард Картер міг тоді уявити, що незабаром гробниця Тутанхамона прославить його ще більше. Правда, подібної слави не побажаєш нікому.
Навесні того ж року інша «нічим не примітна подія» відбулася вже з Карнарвоном: його вкусив комар. Через кілька днів лорд порізався в місці укусу, а незабаром звернув увагу, що невелика подряпина підозріло довго не загоюється. Побоювання Карнарвона виправдалися, коли у нього почалася лихоманка. Незабаром він помер. Потім говорили, нібито комар, що укусив лорда, був «отруйним». Таємничості історії додав той факт, що в момент смерті лорда в Каїрі раптово згасло світло. Причину аварії встановити так і не вдалося, але і це ще не всі загадкові збіги. Приблизно в той же час, коли серце Карнарвона зупинилося, померла і його собака, яка перебувала в цей момент у нього вдома в Англії. Звичайно, все це можна пояснити звичайними збігами, роздутими жовтою пресою. Але смерть лорда і все, що було з нею пов'язано, стала лише першою ланкою в ланцюзі лиховісних подій.
Лорд Карнарвон помер 5 квітня 1923 року, через чотири місяці після відвідування гробниці Тутанхамона. А вже через кілька днів помер Артур Мейс, один з археологів, які входили в експедицію Картера. Наскільки можна було судити, причиною загибелі Мейса стало отруєння миш'яком. Після повернення до Англії загибель наздогнала ще одного фахівця тих розкопок - радіолога Арчібальда Рейда. За розкопками гробниці спостерігав і американський фінансист Джордж Гоулд. Він помер через півроку, підхопивши лихоманку.
Вхід в гробницю Тутанхамона (в центрі) лежить перед туристичним центром в єгипетській Долині Фараонів / © Wikimedia Commons
Від укусу комахи загинула дружина лорда Карнарвон, а його зведений брат незабаром покінчив життя самогубством. Нарешті, в 1928 році помер молодий секретар Говарда Картера Річард Бартель. Смерть наступила в результаті зупинки серця, хоча Бартель не скаржився на своє здоров'я. Всі ці люди займалися дослідженням мумії фараона. Крім цього, жертвами «прокляття» стали професор Ла Флер, рентгенолог Вид і деякі інші вчені. Всього ж в різний час померли, за різними даними, від 22 до 25 осіб, так чи інакше пов'язаних з похованням єгипетського фараона. Здавалося, ніби помста Тутанхамона наздожене кожного, хто наважиться потривожити його спокій ...
Проте, прихильники езотеричного підходу іноді упускають один важливий момент: головна мішень «прокляття фараона», археолог Говард Картер, помер природною смертю в 1939 році. На той момент йому виповнилося 65 років.
У 1980 році побачило світ інтерв'ю з Річардом Адамсоном - останнім живим дослідником з експедиції Картера. Адамсон також рішуче відкинув міф про прокляття єгипетського царя. Строго кажучи, майже всі померлі вчені до моменту своєї смерті перебували в дуже похилому віці. Учасники експедиції Картера прожили в середньому 74 роки.
Археологи виносять стародавні артефакти під час розкопок в Каїрі / © Alamy
Але нерідко на рахунок єгипетського правителя записують не тільки загиблих вчених, але і простих туристів. Випадки непояснених смертей мають місце навіть в наш час.
Витоки легенди
Для початку спробуємо розібратися в тому, звідки з'явився міф про прокляття. Це прозвучить дивно, але сам по собі він є всього лише газетною качкою. Намагаючись забезпечити спокій покійним, стародавні єгиптяни, дійсно, вдавалися до всіляких заклять і змов. На думку сучасних фахівців, ієрогліфи містять деякі застереження, але нерідко вони сприймаються занадто буквально. З подачі журналістів трактування деяких попереджень часом виявляються спотвореними до невпізнання.
Написи в усипальницях застерігають невдалого подорожнього від осквернення гробниці або забороняють відвідування усипальниці людині з поганою репутацією. У випадку з Тутанхамоном дослідники встановили лише те, що тут має місце заклинання, що оберігає спокій єгипетського царя і захищає його від пісків пустелі.
Лице мумії Тутанхамона / © Getty Images
Автором повідомлення про прокляття Тутанхамона став один з журналістів Daily Express. Свою лепту внесла і письменниця Марія Кореллі, автор численних творів на тему містики. Вже після загибелі Карнарвона Марія Кореллі і Артур Конан Дойл (теж великий любитель містики) стверджували, нібито вони застерігали невдалих археологів. Ще раніше до подібної тематики звернулася британська письменниця Джейн Лоудон Вебб. Її містичне твір «Мумія» побачило світ у далекому 1828 році. Згодом автори художньої літератури і далі експлуатуватимуть нібито жахливі застереження. Саме так в масовій свідомості сформувався зловісний містичний образ єгипетських фараонів.
